Скільки часу можна зберігати продукти?

Розбалувала нас цивілізація: морозильна камера, холодильник, мікрохвильова піч для розігріву… Коли раптом в місті вимикається електрика, тут відразу починається кінець світу. У часи мого студентства, в 70-ті роки, сталося так, що мені довелося налагоджувати побут в кімнаті без холодильника. І жити без нього виявилося несподівано складно…

Добре, що в Ленінграді клімат неспекотний, щоб не сказати — холодний. Коли холодно, можна покласти куплену ковбасу, сир, масло в авоську і вивісити між рам, прикріпивши до кватирці. А для зберігання продуктів влітку — в саморобний холодільнічек на підвіконні: у великій каструлі холодна вода, в неї ставлять маленьку каструльку, яку покладені куплене масло і сир.

Каструлю закрити кришкою, а зверху покласти шматок полотна — так, щоб кінці були в воді у великій каструлі. Полотно набирає воду, вода випаровується — за рахунок цього в маленькій каструльці холодніше, ніж у кімнаті. Але ненабагато, так що в теплу пору року доводилося ковбасу, масло та інше купувати в магазинах маленькими порціями, розраховуючи щоб не зіпсувалося, поки все не з’їмо.

А скільки часу можна зберігати продукти з урахуванням існуючих технологій і при умовах низьких температур?

З моменту винаходу консервування продуктів строк їх зберігання (залежно від умов) подовжився дуже сильно.

Ви пам’ятаєте монолог Хлестакова у «Ревізорі»:

«Суп в каструльці прямо на пароплаві приїхав з Парижа; відкриють віко — пар, якому подібного не можна відшукати в природі…»

— це ж він про консервований суп говорив. Кілька місяців для зберігання консервованих продуктів того часу не були якоюсь проблемою. Як змінюється мода! У часи Хлестакова — модний делікатес, а сьогодні — просто страви на швидку руку, у поході або будинку, якщо немає часу нормальний суп зварити.

У 1970-ті роки газета «Комсомольская правда» організувала багаторічну арктичну полярну експедицію під керівництвом Дмитра Шпаро. На самому початку експедиції, в 1973 році, вони вирішили пройти слідами зниклої полярної експедиції барона Толля.

Барон намагався знайти легендарну Землю Саннікова, але загинув під час експедиції. Однак ту експедицію на пошуки загадкової землі на північ від Новосибірських островів готували заздалегідь і дуже ретельно. На можливих шляхах повернути були залишені тимчасові склади провізії. Металеві ящики з герметично упакованим провіантом були зариті у вічну мерзлоту і засипані землею для захисту від песців і ведмедів. А зверху були поставлені дерев’яні знаки для тих, хто буде в цих місцях, як вказівка, що тут щось є.

Частина складів, закладених експедицією, згодом була використана і самим Толлі, і іншими полярними експедиціями. А ось склад на Таймирі на мисі Депо зберігся недоторканим аж до 1973 року, коли його знайшла експедиція Дмитра Шпаро.

У своєму щоденнику 09.09.1900 року про цей склад барон записав:

«…Тут я велів зарити ящик з 48 банками консервованих щів, запаяний жерстяної ящик 6 кг сухарів, запаяний жерстяної ящик 6 кг вівсянки, запаяний ящик, який містить близько 1,6 кг цукру, 4 кг шоколаду, 7 плиток і 1 кирпичник чаю. Яма була… позначена дерев’яним хрестом».

Більша частина вмісту складу, знайденого експедицією Дмитра Шпаро, була залишена в недоторканності. Один ящик був розкритий, в ньому зберігалися консервовані щі, вироблені в 1900 році. Кілька банок були відкриті і перевірені, не зіпсувалося їх вміст, а потім щі, зроблені на початку століття, спробували відважні полярники. Смак супу їм дуже сподобався.

Один металевий ящик був привезений в редакції «Комсомольської правди». Тут його розкрили, в ящику виявилася крупа геркулес виробництва 1900 року. З неї зварили цілком смачну кашу.

Експедиція Дмитра Шпаро залишила на цьому складі поряд з провіантом, заготовленим для експедиції Толля, кілька банок консервів, які у них були з собою — для перевірки можливої тривалості зберігання продукції сучасних консервних заводів.

На жаль, в пресі не висвітлювалося, які саме консерви вони там залишили, але вражає ідея, що років через 100 викопають наші нащадки «Шпроти в маслі», розкриють банку і будуть гадати, чи змінилися вони під впливом морозів, чи завжди такими були.

Тільки консерви зберігаються так довго? Я читав, що коли звільняються туші загиблих мамонтів, заморожених в льодах вічної мерзлоти, то першими їх знаходять песці, лисиці або місцеві собаки — і це м’ясо їдять з великим задоволенням. Я чув, що навіть промисловики XVIII—XIX ст. зустрічали туши мамонтів набагато частіше, ніж ми їх знаходимо сьогодні, не гребували мамонтятиной. І знаходили її хоч і жорсткий, але цілком їстівним, лише б розморожування сталася тільки-тільки. А адже це м’ясо було заморожено десятки тисяч років тому!

У 90-ті роки, коли в Пітері щосили продавалися «ніжки Буша», на картонних коробках, в яких вони зберігалися, були видні лілові штампи. Один раз я побачив число «1964», в інший раз «1968». Начебто б як-то раз навіть «1958» вгледів. І з тих пір мене мучить питання, що вони означали — невже рік закладання на зберігання? Я знайшов, скільки років при заморожуванні можна зберігати м’ясо. Стверджується, що при температурі 25 градусів нижче нуля термін зберігання м’яса всього близько року-півтора.

Але ж там було написано, що для швидкої заморозки невеликі шматки м’яса поміщають в температуру -80 градусів. А якщо м’ясо потім зберігати, скажімо, при температурі близько -50 градусів? Може, й справді ті «ніжки Буша» з початку 90-х зберігалися глибоко замороженими 25-30 років? Це, звичайно, не десятки тисяч років якутських мамонтів, але все-таки вік…

При тому, що до їх якості у мене, як у споживача, претензій немає.

Теги:

зберігання продуктів,
консервація,
консервовані продукти

Источник: shkolazhizni.ru

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *